ІСТОРІЯ МОНАСТИРЯ
Перша письмова згадка про монастир датована 24 серпня 1613 р., коли Ян Щасний Гербурт і його дружина княжна Єлизавета Заславська надали у Перемишлі фундаційну грамоту першим ченцям Добромиля.
За давніми переказами перші монахи з'явились у Добромилі в 1612 році, на узбіччі Чернечої гори, що неподалік Сліпої гори, на якій був розташований замок Гербуртів. Це були перші два монахи, Анастазій і Йоїл, які були змушені покинути Святоюрський монастир у Львові, рятуючись від татарського нападу. Тут, у безпечному місці біля гірського джерела, вони заклали малий монастир для себе та інших монахів, які з часом прибували сюди. Спочатку було возведено дві невеличкі дерев'яні церкви. Ці церкви не збереглись до нашого часу. Перша церква Святого Миколая Чудотворця простояла до 1818 року і була розібрана за наказом ігумена Венедикта Ольшанського після того, як завалилась через активний зсув ґрунту. Другу церкву Святого Іллі продали у 1772 р. (за 772 злотих і 15 грошів) до села Перекопаня, що біля Перемишля, після завершення будівництва нової мурованої церкви св. Онуфрія.
Спорудження нової мурованої церкви св. Онуфрія почалось у 1705 р. за проектом архітектора Якова Мамровця. Прототипом виступав монастир у Лаврові. У 1751 р. було закінчено будівництво дзвіниці. Двоповерховий монастирський корпус і церква Переображення Господа Нашого Ісуса Христа були зведені впродовж 1705—1731 рр. Монастир мав форму многокутника, в центрі якого розміщувались церква з прибудованою дзвіницею та келії, інші будівлі оточували їх з різних боків. Монастир мав оборонне призначення, як і більшість середньовічних монастирів.
Тут, під підлогою церкви св. Онуфрія, а також каплиці Ісуса Христа, що поруч біля неї, ховали фундаторів монастиря. Під великим вівтарем церкви є склеп де захоронена родина Устрицьких (перемиський єпископ Єронім Устрицький тут служив і доживав свого віку). В другому склепі, що під каплицею, є поховані добродії монастиря, родини Братковських та Яворських. Суттєвим пожертвуванням задля розбудови нового храму прославився ігумен о. Єронім Кузьмич за часу свого керування монастирем з 1711 по 1723. Згідно з монастирським літописом, він та його мати Анна дали на спорудження церкви дві тисячі злотих. Отець Кузьмич, зіткнувшись з проблемою нестачі каменю для будівництва церкви і монастиря, звелів розібрати родинний дім у Перемишлі і перевезти матеріал на будову у Добромиль. Колись в монастирській трапезній, поруч з портретом Яна Щасного Гербурта, висів і портрет о. Кизьмича. Напис на портреті називав його добродієм і фундатором монастиря - fundator ac benefactor monasterii Dobromiliensis.
Довгий час монастиреві підпорядковувалися інші менші монастирі - в Букові біля Фельштина (Скелівка), в Наклі біля Перемишля та в Журавині у Надсянні.
Оздоблення і облаштування церкви тривало роками. Так, у період 1750-1754 рр., стіни церкви і самого монастиря були оздоблені і розмальовані гарними іконами, серед них з'явився і образ святого Онуфрія, фрагменти якого збереглися і до сьогоднішнього часу.
У 1784 році управа околишніх земель біля монастиря передала монастиреві руїни колишнього замку Гербуртів. Пізніше, у 1795 році, настоятель монастиря отець Амброзій Галичкович використав руїни замку як будівельний матеріал для розбудови монастиря.
У 1882 році, за настановою папи Лева ХІІІ, монастир став осередком реформи Василіянського Чину, яка отримала назву Добромильської. Тут, під проводом отців єзуїтів, які перейняли від василіян керівництво Чином, було відкрито новіціат для реформованих василіян. Реформований новіціат вишколив багато відомих ченців, місіонерів. Одним з цих місіонерів був отець Мелетій Лончина (стрийко владики Гліба Лончини, єпископа УГКЦ, єпарха Єпархії Пресвятої Родини у Великобританії), відомий василіянський поет - автор багатьох церковних пісень, які згодом стали народними. Його могила збереглася і до сьогодні - на плиті можна розгледіти викарбовані літери О[тець] М[елетій] Л[ончина].
У лютому 1884 року в монастирі розпочинав своє служіння Сотер Стефан Ортинський, в майбутньому перший єпископ УГКЦ в США.
28 травня 1888 року в Онуфріївському монастирі розпочав служіння церкві Роман Марія Александр Шептицький, майбутній митрополит Андрей Шептицький.
Коли в 1905 році василіяни покинули Добромиль, то храм та інші монастирські будівлі почали занепадати, отримавши найбільші руйнування під час Першої світової війни. У 1905 році новіціят перенесли до Крехова. Монастирську бібліотеку було розділено і перенесено до монастирів Крехова і Лаврова. Історичні портрети, в тому числі й Гербурта, теж вивезли до Крехова, звідки у 1919 році польські вояки вивезли їх до Варшави, де вони зникли без сліду.
У 1920 році ченці повернулись в монастир і до 1928 року повністю відновили його. У період з 1928 по 1933 роки тут діяли філософські (згодом вищі гімназійні) студії Чину. Влітку 1931 р. в монастирі відбулося загальне зібрання Чину. Сюди прибули представники василіянського чернецтва Галичини, Карпацької України, Румунії, Угорщини, Північної Америки та Південної Америки, які тут обрали найвищого настоятеля відновленого Чину Архімандрита о. Діонисія Ткачука.
Улітку 1945 року останнього добромильського ігумена о. Макарія Розумійка було заарештовано радянською владою і відправлено у заслання в Сибір на 10 років.
У 1946 році радянська влада монастир закрила, а з 1950 року тут діяв жіночий психоневрологічний інтернат. Після закриття монастиря багато монахів-василіян переховувалися. Одного з них, о. Северіяна Михайла Гнатюка (1918 - 1994) прийняла сім'я в селі П'ятниця. В їхній хаті майже кожного дня при закритих вікнах отець Гнатюк відправляв Службу Божу, хрестив дітей, давав шлюб молодим подружжям.
У 1992 році монастир повернули ченцям. З часу повернення монастиря ченцям ЧСВВ у ньому могла перебувати дуже мала кількість монахів. Як правило, це було не більше трьох осіб. Це передусім було зумовлено поганими експлуатаційними умовами і станом монастиря, оскільки за часів радянського правління монастир використовувався не за призначенням (тоді на території монастиря розміщувався жіночий психоневрологічний диспансер), і багато приміщень (церкви і келії) були понищені. Так, наприклад, основна церква була переділена на два поверхи: на верхньому поверсі був клуб-кінотеатр.
Поганий експлуатаційний стан монастиря і непридатні умови для постійного проживання в ньому суттєво обмежують кількість монахів і по сьогодні.
Корисні посилання про монастир
Вікіпедія: Монастир св. Онуфрія (Добромиль)
Добромильський монастир, 1837 р. - хромолітографія К. Ауера за малюнком А. Горчинського
Фундаційна грамота